Фільм команди "Вершина" з
мандрівки "Стежками Героїв"
Пласт – це гра. Життя – це своєрідна казка. А коли ці дві речі переплетаються між собою, ніщо не залишається, як поринути у вир чогось загадкового та цікавого, як поринула команда «Вершина». Наша команда пройшла чи то реальний змаг «Стежками Героїв» , чи то казкову мандрівку із різними пригодами та персонажами. Ми – шукачі скарбів, які не завжди є матеріальними, але водночас завжди безцінні для нас. Цей скарб приходить до людей наполегливою працею і відшукати його не так вже й легко. Тому наша команда відправилася у подорож із твердим наміром відшукати те, що і є скарбом.
Шукачів, відверто кажучи було багатенько на початку пошуків, але особисто я мав гарних друзів, які були настільки різними, як то Ельф, чи Мавка, чи Чаклун, чи Шаман, або навіть Камяний чоловік, але попри це разом зі мною і моєю командою дружньо шукали заховане. Вже в перший день ми багато чого зробили для кінцевого результату . Шлях нам підсказувала мапа та компас, але якби не каміння, через яке Шаман слідкував за нашим пересуванням, хто зна де б вже до того часу заблукали. Завдяки чарівному камінню ми йшли від КП до КП і не забували для чого саме ми йдемо. А дійшли ми першого дня до г.Буковинець. І ніякі жахи-шляхи не лякали безстрашних шукачів, бо тільки найхоробріші могли досягнути мети.
Як сонце наступного дня змінило місяць «Вершина» пішла далі. Не було сил вже в нас іти, але нащастя , зустріли ми Ельфа, що підказав нам шлях і силою слів мужності надав. Він нам пеньок подарував, щоб відпочити будь-коли і будь-де змогли би ми. Пустив Ельф стрілу добра та взаємодопомоги і враз перед нами дорога зявилася до скарбу. Тож ми нею і пішли. Дійшли нею криївки. Але непроста то було криївка, бо, щоб повз неї пройти треба було мати неабиякі здібності у стрільбі, але не дарма ми шукачі скарбів і не дарма в нас Ельф є другом. Тож як стріляли ми, так і на мішені жодного живого місця не лишилось. Лише одна велика дірка! Та не час нам відпочивати був. Бо перед нами ріка шириною з океан текла. Та не злякалися шукачі, та не звикати нам, шукачам з чорноморських земель, програвати стихії морській. Подолали ми і цю перешкоду. Ніщо нас не зупиняло, але сили треба відновлювати, тож взяв я пеньок та як кинув його, то одразу перед нами смачний обід. А після їжі й йшлося легше. Так до кінця дня дійшли до села, що Мислівкою звалося, і жодне КП не встояло під тиском нашої наполегливості.
Як зранку встали 3 травня, то ніхто б і не подумав, що вдень вода захоче бій влаштувати із нами. Та стійкість «Вершини» не подолати у бою, тож і дощ то відступав, то із новими силами скорити нас хотів. Та нащастя зустріли ми Чаклуна. То й зголосився він допомогти нам в нашій нелегкій справі. Сказав він, показуючи фото: «Якщо на цьому місце зупинитесь, то попоїсти і віпочити зможете. А зранку дощу не буде. А як ослухаєтеся мене, то заллє вас так, що не взмозі й побачити дорогу будете». Послухали ми Чаклуна, подякували йому і зупинилися на тому місці, де він сказав. Відпочили, попоїли та готувалися до останніх кроків, бо лишилось нам до Великого Гургулату та до оз. Синевиру усього.
Не звикли шукачі спати довго, тож о пів на сьому вже йшли ми. Не встигли ми дійти до Гургулату, як зустріли Камяного чоловіка. Старим він був і ніяк не міг свої чарівні камінці до купи зібрати. Допомогли ми йому. Зрадів старий і подякував нам. Швиденько після цього ми дісталися до Синевиру. Вже не перший раз скарби шукаємо і з легкістю викопали його, але зачиненим був він. Ніяк нам без магії не обійтися, тож покликали Шамана. Шаман не зміг відчинити, але сказав, що не магія, а камяна сила лише може відчинити для нас скарб. Враз перед нами зявився старець знайомий камяний і з легкість відкрив своєю силою для нас скарб. Побачили ми його і зрозуміли заради чого йшли. Там було те, що є скарбом для нас. І не можно словами переказати те, що там було, бо для кожного це є щось особисте та не схоже на інші скарби. Тож, якщо хочете дізнатися,що там було, приїздіть на змаг «Стежками Героїв» і створіть тут власну казку із власним віднайденим скарбом.
